Зараз стан економіки, люди в криптосвіті насправді не відчувають глибоко.

Не потрібно обговорювати загальне соціальне забезпечення, також не потрібно дивитися дані.
З культурного регресу можна побачити підйом і падіння
Відкриті політики, здорова економіка та процвітаюча культурна індустрія часто є тривимірною резонансною системою, де всі виграють або всі втрачають.
Чи можна зараз слухати пісні? Від "Навчитися котячому крику" до "Великий розмах" це справді естетичне занепад, те, що подобається слухати, вже все є в цьому житті.
Це не означає, що немає талановитих людей, а те, що видатні творці танцюють у кайданах, спочатку виключаючи чутливі теми, потім уникаючи політичних табу, а врешті-решт, ще й мають бути активними та покірними, з правильним ставленням. Як можна сподіватися на появу шедеврів у такій атмосфері обережного творчості?
Чому Тао Чже, Лінь Цзюньцзе, Мейюнь, Чжоу Цзецзун все ще панують на ринку виступів, бо теперішня музика – це сміття.

Оглядаючись на Китай 90-х років минулого століття: прискорення відкриття зовнішніх кордонів, підвищення доходів населення, збільшення споживчої спроможності, також сприяли зростанню попиту на культурне споживання та різноманітні очікування, прості люди від душі вважають, що кожен рік буде кращим.
У безлічі рамок, економіка і культура розвиваються одночасно, це була епоха сміливого вираження та сміливих новацій.
Художники в умовах швидко змінюючогося суспільства більше не розповідають про "героїв та їхніх дітей, дух самопожертви", а досліджують індивідуальність, реальність, невизначеність та любов.
Ідеали, хаос, дика сила і можливості епохи переплітаються, створюючи найвільніший, найглибший і найжиттєвіший період сучасного китайського мистецтва.
Це призвело до створення "Сонячних днів", "Жити", "Прощавай, моя наложнице". Режисери, такі як Цзян Вень, Лоу Є, Цзя Чжанке, у цей період сміливо експериментували з реалістичними темами, і ці твори досі займають топові позиції на Douban.
Твори таких музикантів, як Цуй Цзянь, Доу Вей, Лі Цзуншен, Ло Даяу, Beyond, охопили ринок, створивши резонанс епохи, багато творів сьогодні взагалі не пройдуть перевірку.
Зі зростанням загального ВВП Китаю з 1,45 трильйона юанів до близько 9,7 трильйона юанів, середній ВВП на душу населення подвоївся, і люди не можуть не дивуватися, що в ті часи твори мали певну "красу економічного підйому".

Сьогодні, здавалося б, все йде добре: касові збори фільмів зростають, музичні дані вибухають, але насправді це вже важко приховати занепад, що формується у вигляді «космічного кроку»: виглядає як просування, насправді ж - це відступ.

Справжня межа — це 2017 рік.
Того року грошова політика була м'якою, банки не перевіряли грошові потоки, рух коштів був вільним, приватні інвестиції були на високому рівні, різноманітні фонди з'являлися один за іншим.
Ціни на житло досягли історичного максимуму, ілюзія багатства досягла піку, криптосвіт також зустрічає епічний бичачий ринок, а міф про багатство завдяки блокчейну став заголовком новин Tencent.
、B站 зростає, прості люди багаті та патріотичні, з'явився феномен "Воїн-2".
"Ток-шоу", "Китай має хіп-хоп" з'явилися один за одним, відкривши два нові ринки та збагачуючи все нові й нові групи працівників.
Тоді в Китаї культура і капітал об'єдналися, креатив і платформи злилися, свобода висловлювань, каталіз грошей, спрага ринку в той момент дивовижно злилися в єдиний потік.
Проте, яскраві моменти завжди короткочасні.

Після 2018 року все почало змінюватися.
Кіноперегляд став більш жорстким, багато тем було обмежено; стендап-шоу та реп-програми були зобов'язані до виправлення, підпільна культура знову відійшла.
Різноманітні висловлювання поступово зменшуються, вираження починає самостійно кастрацію, криптосвіт вступив у найсуворішу зиму, 70% працівників заморожують свої крипто мрії в грудні.

Сьогодні, після кількох років великої депресії через пандемію, культурний колапс прискорився.
Колись популярні стендап-шоу та реп-конкурси більше ніхто не дивиться.
Мистецтво образи більше не дозволяється в широкому масштабі, Hip-Hop більше не може вільно висловлюватися.
При такій системі цензури культурний регрес є неминучим, авангардне мистецтво вже не існує, більш "авангардним", ніж суспільство та політика, воно неминуче піддається придушенню та забороні.

Політика є напруженою, економічні труднощі очевидні, як працівники криптосвіту, нам можна вважати себе щасливими,
Ціни на житло падають, робота важка, внутрішня конкуренція серйозна, всі в страху.

Але на щастя, у нас є біткоїн.